“Усі мої знання лише допомогли мені зрозуміти ту красу,
яка не досягається наукою і досвідом, а скоріше є чудом і ласкою долі”.

(В.Морачевський)

У рік відзначення 120 річниці від дня народження С.З. Ґжицького (до речі, 2020 рік з ініціативи ректора університету професора Володимира Стибеля проголошений «Роком Степана Зеноновича Гжицького») минає 70 років з часу, коли відійшов на вічний спочинок його вчитель Вацлав Морачевський - відомий вче­ний, педагог, громадський діяч, доктор медицини і філософії, доктор біологічних наук, професор. 

 Аналізуючи наявні літературні та архівні матеріали про життя професора Вацлава Морачевського, які висвітлені в роботах Василя Стефаника та його сина Юрія Клинового, Якима Яреми, Романа Горака та Івана Шуста розумію, що ще не одне покоління буде звертатися до наукової і творчої спадщини професора Вацлава Морачевського. Адже вираз Василя Стефаника у автобіографічному нарисі «Серце» «Вацлав Морачевський – моя дорога в світ» є глибоко філософський за змістом, тому що не лише для Василя Стефаника, він був дорогою у світ. Він у значній мірі був дорогою у світ нашому університету. Вацлав Морачевський виховав і дав дорогу у світ науки великим нашим вчителям Степану Гжицькому, Вікентію Сковронському, Сергію Романову, які як і їх вчитель володіли енциклопедичними знаннями, їх образно називали «ходячими енциклопедіями», вони були вірні як життєвим так і науковим поглядам свого вчителя.

Еволюційність вислову Василя Стефаника прослідковується у його листах до Вацлава Морачевського, якого він називав, то своїм «світлом», то «світилом», то «великаном», то «сонцем у студінь», то «дубом у спарноту». Вацлав Морачевський був не лише великим вченим, але і великим гуманістом.

Автобіографічні дані свідчать, що народився Вацлав-Даміан Морачевський 27 вересня 1867 року у Варшаві. Цими двома іменами, очевидно був названий тому що, відповідно до церковного католицького календаря 26 вересня день Святого Даміана, а 28 вересня день Святого Вацлава. Обидва імені глибоко змістовні: Даміан від грец. «приборкувати, підкоряти», а Вацлав від слова «велика слава». Отож синтезуючи два імені, можна сказати, що 27 вересня народився хлопчик, якому пророкувалося підкорення великої слави.

До речі, Святий Даміан, який походив з Арабії, був лікарем, який лікував не очікуючи за це плати. Аналогічно Вацвал Морачевський, як свідчать спогади про нього, безкоштовно лікував бідних пацієнтів, а тому його образно називали “лікарем убогих”, купував ліки для студентів, а в повоєнні роки опікувався матеріально за убогими поляками, які залишилися у Львові.

А поки що було навчання у гімназії. У 1887 році відповідно до указу Його Імператорської Величності департаментом Герольдії урядового сенату він був визнаний потомственним дворянином із занесенням у родословну книгу дворян Варшавської губернії.

Вищу освіту Вацлав Морачевський здобув у Цюріху, навчаючись на хіміко-технологічному факультеті Швейцарської політехніки, та медичному факультеті університету. Будучи студентом університету він працював асистентом на кафедрі фізіології та завідував хімічною лабораторією.

До речі, приклад свого вчителя повторив його учень Степан Гжицький, який будучи студентом працював асистентом кафедри лікарської хімії під керівництвом професора Вацлава Морачевського.

По закінченню університету Вацлав Морачевський у 1884 році захистив дисертацію на здобуття ступеня доктора філософії. Тут у Цюріху у листопаді 1890 року Вацлав Морачевський одружився з Софією Окуневською, яка в той час навчалася також на медичному факультеті університету. До речі, Софія Окуневська була першою жінкою-лікаркою в Австро-Угорщині, першою жінкою українкою, яка здобула вищу освіту в Галичині, а також належала до тих перших 13 дівчат, які здобули гімназійну освіту.

По закінченню університету до 1898 року Вацлав Морачевський працював лікарем міської лікарні у Кракові. Тут відбулося знайомство з Василем Стефаником, про що він у своїй «Автобіографії» пише: «Тут я зазнайомився і заприязнився з Вацлавом Морачевським і з його жінкою Софією з Окуневських. Вони приїхали з Цюриха, обоє високоосвічені, і я від них користувався широким європеїзмом. Вони ж і мали на університеті на мене глибокий вплив». (У той час Василь Стефаник навчався у Краківському університеті на медичному факультеті).

Продовжити наукову працю в Кракові він не зміг, оскільки не завжди його погляди співпадали з поглядами місцевої професури. 18 грудня 1898 року, він, його дружина Софія, та син Георгій одержали свідоцтво, про те, що згідно з дозволу імператора вони залишають російське підданство жителя м.Варшави у зв’язку з переселенням на постійне проживання в Австрію. З 1898 по 1899 рік Вацлав Морачевський завідував хімічною лабораторією медичної клініки Цюріхського університету. Подальша праця (1899-1901 рр.) була пов’язана з університетом Яна Казиміра у Львові (мається на увазі Львівський національний університет ім.І.Франка), де йому був виданий диплом з правом лікарської практики у галузі хірургії, офтальмології, акушерства; тут в університеті він отримав вчене звання доцента з лікарської хімії (тобто з біохімії) і завжди з великою пошаною до наданого звання писав, що він доцент університету Яна Казимира.

Значний період життя (1901-1920 рр.) В.Морачевського пов’язаний з відомим курортом у Карлових Варах (Чехія), де він працював практикуючим лікарем. У цей же період взимку він працював у клініках і наукових установах Львова, Цюріха, Палермо. В часи Першої світової війни В.Морачевський працював гарнізонним лікарем у Лінці. З 1921 р. і до останніх днів життя (помер 30.09.1950 р., похований на Личаківському цвинтарі у Львові) науково-педагогічна і громадська діяльність В.Морачевського була пов’язана з Академією ветеринарної медицини у Львові, де спочатку завідував кафедрою лікарської хімії і загальної патології, пізніше кафедрами біохімії, патологічної фізіології та обирався проректором і ректором академії (1925-1927 рр.). У 1940 р. рішенням ВАК при РНК СРСР В.Морачевському без захисту дисертації було присвоєно науковий ступінь доктора біологічних наук та вчене звання професора.  Аналогічно докторами наук і професорами стали в цей час його учні Вікентій Сковронський та Степан Гжицький.

Науково-педагогічна діяльність професора В.Морачевського була багатопланова. Перші наукові роботи проведені у хімічній лабораторії Цюріхського університету були присвячені розробці і удосконаленню методів визначення мінеральних речовин у сечі і калі, характеристиці мінерального обміну при інфекційних хворобах, лейкемії, анемії, раку, що в значній мірі розширило знання про патогенез цих хвороб. Ряд робіт цього періоду стосувалися методів дослідження обміну речовин при діабеті. Цими роботами професор В.Морачевський започаткував новий напрямок – клінічна біохімія і підсумував їх у 1904 році як посібник з клініко-хімічних досліджень.

Другий напрямок досліджень – вивчення білкового обміну, проводилося В.Морачевським у наукових установах Львова і Карлових Варах. У цей час він приділив увагу маловивченій проблемі утворення індолу та індикану. Розробивши унікальну методику визначення індолу в калі, ним було вивчено вплив різних компонентів їжі на його утворення і співвідношення індолу і індикану в сечі. Цими дослідженнями була доведена роль печінки у детоксикаційних процесах. На основі зазначених робіт базується метод функціональної діагностики печінки.

Третій напрямок досліджень був виконаний професором В.Морачевським, коли він працював у Львівській академії ветеринарної медицини. Ці роботи були присвячені вивченню обміну речовин залежно від режиму харчування людей та годівлі тварин, мінеральних солей та різних внутрішніх факторів.

На підставі значного експериментального матеріалу, одержаного при дослідженні хімічного складу сечі, та даних особистої лікарської практики, ним у 1936 році була опублікована монографія “Лікування ниркових хвороб”, яка не втратила актуальності і на сьогоднішній день.

Ряд робіт професора В.Морачевського були присвячені вивченню патогенезу при міоглобінемії та кольках у коней. Дальший розвиток цих досліджень та розробку методів терапії здійснив його учень академік С.Гжицький.

Значну роботу провадив професор В.Морачевський з підготовки наукових кадрів. У відгуку на його працю в цьому напрямку зазначено, що він “виховував учнів вірних його поглядам, пробуджуючи в них любов до науки, серйозних поглядів на життя і покликання лікаря”. Він старався всіляко сприяти розвитку у молодих людей самостійного мислення. Цінував незалежність та оригінальність мислення учнів. Професором В.Морачевським було підготовлено 7 докторів (В.Сковронський, С.Гжицький, Р.Сливінський, Г.Янковський, Т.Садовський, З.Еви) та одного кандидата наук (С.Романов), який згодом також захистив докторську дисертацію. Його учні В.Сковронський, С.Гжицький, продовжували працювати в університеті завідувачами кафедр (В.Сковронський – фармакології і патологічної фізіології, С.Гжицький – біологічної і органічної хімії), а С.Романов – професором з курсу патологічної фізіології. У часи другої світової війни загинули його учні Едвард Гамерський (у Львові) та Тадеуш Садовський і Вітольд Гуква (у Катині).

Визнанням наукового доробку В.Морачевського було обрання його дійсним членом Товариства російських лікарів у С.-Петербугзі (диплом за підписом голови товариства, лауреата Нобелівської премії академіка І.П.Павлова, подарований університету Софією Темницькою-Морачевською зберігається у музеї університету), членом Московського терапевтичного товариства, член-кореспондентом Краківської Академії, членом товариства фізіологів у Варшаві та Львові. Він очолював делегації від Польщі на Всесвітніх конгресах з фізіології, які відбувалися у Парижі, Ленінграді, Цюріху, Вісбадені. Професор В.Морачевський був представлений до нагороди орденом Трудового червоного прапора, присвоєння почесного звання заслуженого діяча науки УРСР, до обрання член-кореспондентом АН УРСР, але з невідомих причин не був відмічений зазначеними нагородами і званнями.

Професор В.Морачевський був вченим з великим діапазоном наукових зацікавлень. Будучи знавцем 9 мов, маючи енциклопедичні знання у галузі гуманітарної і ветеринарної медицини, біології і філософії, він вважався одним із відомих знавців літератури, музики і мистецтва. В.Морачевський виявляв великий інтерес до української культури, популяризував творчість Т.Шевченка, І.Франка, особливо В.Стефаника. В.Морачевський і його дружина С.Окуневська відіграли першорядну роль у творчому рості і остаточному шліфуванні таланту В.Стефаника, який в автобіографічному нарисі “Серце” з вдячністю пише: “Вацлав Морачевський – моя дорога в світ. ... Софія Морачевська – пані, що навчила мене любити Русів і правду в собі”. В.Морачевський був близьким приятелем відомої співачки С.Крушельницької. У його квартирі часто збиралася львівська інтелігенція.

Професор В.Морачевський виділявся серед польської професури академії своєю прихильністю до українських студентів. Будучи ректором академії він допоміг відновити культурно-просвітницьке товариство українських студентів “Ватра” та був його опікуном до 1939 року.

На кафедрі біохімії нашого університету у 1997 році відкрито меморіальний кабінет-музей С.З.Гжицького, в якому є багато експонатів, пов’язаних з життям професора Вацлава Морачевського. Зокрема тут є надзвичайно цінні і майстерно оформлені томи підшивки наукових праць професора за 1894-1935 роки, його дисертаційна робота, монографія “Лікування ниркових хвороб”, оригінал диплому про закінчення хіміко-технологічного факультету Політехнічного інституту у Цюриху та багато інших цінних експонатів. Львівський національний університет ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.З.Гжицького шанує пам’ять професора Вацлава Морачевського. На одному із корпусів університету було відкрито художньо-меморіальну таблицю, організовано виставку “Родина Морачевських-Окуневських”, присвоєно ім’я одній із аудиторій. Але найбільшою шаною професору Вацлаву Морачевському, очевидно, є присвоєння університету імені його учня С.Гжицького, якому він відкрив дорогу у світ науки.

Окремо вважаю за доцільне навести деякі спогади професора Івана Шуста (учня професора Степана Гжицького) про професора Вацлава Морачевського. Зокрема він згадує, що на кафедру професор Вацлав Морачевський приходив завжди дуже рано і весь час працював або в науковій лабораторії, або у своєму кабінеті. Лекції читав сидячи у глибокому кріслі з підлокітниками. Лекцію починав читати ще заходячи в аудиторію. Похорон професора був багатолюдним; на панахиді особливо пам’ятними для проф.І.Шуста був виступ професора В.Сковронського, який він закінчив словами: «Дорогий професоре, шановний ректоре, коханий учителю! Прощаюся з тобою на цьому сонячному пагорбі Львівської землі, яку Ти так любив». Свій спогад професор І.Шуст закінчив словами «Образ цієї Людини з великої літери, видатного вченого, відомого демократа, щирого друга українського народу запав у наші душі як зразок великого дослідника, беззастережно відданого науці і педагогічній справі».

Підготовивши цей матеріал про життя та науково-педагогічну діяльність професора Вацлава Морачевського, усвідомлюю, що у повній мірі це питання висвітлити не так і легко і в першу чергу тому, що велична постать цієї людини потребує подальшого глибокого вивчення  та осмислення. На жаль, як офіційні джерела, так і публікації не завжди є достовірні чи перевірені. Зокрема, ми часто за інформацією звертаємося до енциклопедичних видань. Але не завжди це є оправдано. Зокрема, у 7 томі другого видання Української радянської енциклопедії невірно подано дати народження та смерті Вацлава Морачевського, а також невірно вказано, що В.Морачевський був ветеринарним лікарем, удостоєним звання заслуженого діяча науки (1941 р.). На жаль і інші джерела страдають на це.

Так що пошуки щодо життя і науково-педагогічної діяльності професора Вацлава Морачевського це невичерпна криниця і всім хто посвятить себе цьому питанню хочеться побажати успіху у праці, тому що велична постать цієї людини як вченого, гуманіста, мистецтво- та літературознавця потребує подальшого глибокого вивчення та осмислення.

У США проживають внуки, правнуки і прапраправнуки Вацлава Морачевського і Софії Окуневської, з якими є гарні дружні стосунки. Вони щоразу коли приїздять до Львова відвідують університет,  цікавляться  історією та вшануванням родів Морачевських та Окуневських.

 

 Віктор Галяс

• Попередня
• Наступна