Наша експедиція по кінних господарствах Закарпаття продовжується. Нас зустрічає кінний клуб “Канзас-сіті” у селі Клячаново біля Мукачева.

Під час нашого приїзду проводилося навчання їзді верхи – спокійний тренер, спокійний кінь і в повітрі теж спокій, що відразу передається нам. Перестаємо поспішати і занурюємося у світ довкола, і це все нас ще більше сповільнює та стишує.

 

Неподалік від відкритого манежу наше око ловить майже закінчене будівництво першого в Закарпатті кінного готелю! Ще працює старе приміщення конюшні, для когось воно буде виглядати як нове, але вже частина коней стоїть у новій конюшні.

Євгеній Хома, тренер-інструктор, закінчує роботу та приєднується до нас. З гордістю розповідає про клуб, бо й справді є чим гордитися. І вже підчас забору крові, розповідає про кожного коня: характер, темперамент, звідки приїхав, чи свій, захворювання – як про члена великої родини.

Нам вдалося попрацювати з кіньми у двох приміщеннях: новій та старій конюшнях. Сказати, що тут гарно – нічого не сказати: нова конюшня побудована за найкращими європейськими стандартами з вкрапленнями української мудрості, любові до коней та людей. Для людей, які не пов’язані з кіньми, проведу аналогію: це сучасний дитячий майданчик, де діти знайдуть цікаві розваги, але і дорослим теж не буде сумно.

Одним із основних завдань клубу є популяризація кінної культури. Комплекс конюшня-готель, де люди та коні будуть жити разом, є практичною реалізацією завдань.

Свою наукову роботу по ендопаразитозах коней та ефективності протипаразитарних засобів я розпочинала у 2010 році. Дослідження проводила в Україні та в Польщі, одним із висновків, які добре закарбувалися, було: коні в Україні та коні в Польщі – це різні коні. Але ця поїздка Закарпаттям змінила мої стереотипи: культура спілкування людини та коня змінилась у нашій країні – це приємно та гордо. Пригадую реалізацію проєкту “Гуцульський кінь у культурі Карпат” (2013–2015 роки), який реалізовував НВА “Племконецентр” з української сторони – і, думаю, що власне цей проєкт на Закарпатті став точкою неповернення до совкових підходів використання коней.

А от про результати наукових досліджень, ідентифікацію ДНК переносників кліщових захворювань, будемо говорити дещо пізніше.

Допис підготували Катерина СЛІВІНСЬКА, кандидат біологічних наук, старший науковий співробітник відділу паразитології Інституту зоології ім. І. І. Шмальгаузена Національної Академії Наук України, Київ; Музей і Інститут зоології Польської Академії Наук, Варшава та

Алла ВИНЯРСЬКА, кандидат ветеринарних наук, доцент кафедри фармакології та токсикології